У річницю Чорнобильської аварії прийнято згадувати події 1986 року, але історія СРСР зберігає багато страшних байок, що розповідають про мирний атом

Так, історію про будинок-вбивцю в Краматорську Донецької області розповів відомий журналіст і блогер Денис Казанський.

“Ця історія, звичайно, не так відома, як аварія на ЧАЕС. Часто її приймають за страшну байку, але вона абсолютно реальна. Відбувся цей жах в 80-ті роки в типовій на вигляд радянській панельній багатоповерхівці, розташованій по вулиці Гвардійців-Кантемирівців (нині вул. Марії Приймаченко)”, – констатував блогер.

За словами Казанського, в 1981 році в одній з квартир новозбудованого будинку № 7 раптом стали хворіти та помирати люди. По черзі захворіла на лейкемію вся сім’я. Спочатку померли діти 18 і 16 років. Потім їх мати. Після цього спорожнілу квартиру передали іншій родині, і там розпочалося те ж саме. Хворіли і помирали мешканці сусідніх квартир. Квартири в новобудові в основному давали молодим людям, і така смертність виглядала жахливою.

“Само собою, після такого по околицях поповзли всякі страшні чутки про будинок-вбивцю, таємниче прокляття, псування та інші жахи. Батько померлого хлопчика знав історію попередніх мешканців, тому став домагатися розслідування. Провести його здогадалися тільки в 1989 році. Тобто, через 8 років після перших смертей. У «негарну квартиру» приїхали фахівці. Стали брати проби повітря, зробили заміри радіації та охрініли. Виявилося, що її рівень у багато разів перевищує безпечні норми. Джерело випромінювання розташовувався в одній зі стін”, – розповів Казанський.

“Найбільша потужність випромінювання була в дитячій кімнаті, в суміжній квартирі за стіною і в квартирі поверхом вище. З цих квартир людей відселили. А для того, щоб вирізати частину стіни, до її ділянки з джерелом випромінювання прибили свинцеві пластини…”, – розповідав потім в інтерв’ю колишній головний лікар Краматорської СЕС Микола Савченко.

Як з’ясувалося пізніше, джерелом радіації виявилася вмурована в стіну невеличка радіоактивна капсула, яка перебувала у вимірювальному приладі рівнеметрі та випадково загубилася у Каранському кар’єрі з видобутку щебеню наприкінці 70-х.

“Про це стало відомо тільки в 1990 році, коли ампулу (розміром 8 на 4 мм) витягли зі шматка стіни і за номером визначили її місце реєстрації. За правилами, втрачене джерело радіації повинні були шукати і знайти, але співробітники кар’єра просто забили на це, і таким чином капсула в результаті потрапила в бетон. В результаті слідством було встановлено, що пошук ампули вівся незадовільно, але людей було вже не врятувати”, – зазначає Казанський.

Після того, як все розкрилося, місто було шоковане. Ще більше були шоковані мешканці нещасливого будинку. У березні 1990 фахівці, лікарі та представники виконкому зустрілися з жителями і вручили кожному протокол про потужності отриманих доз.

“Зустріч була дуже трагічною. Злі вигуки, сльози – це все можна було зрозуміти. Дози вище природнього фону отримали 17 осіб”, – згадував Савченко.

Як зазначає Казанський, будинок-вбивця існує і сьогодні. Радіоактивний ділянку стіни вирізали, і після цього рівень радіації прийшов до норми. Але якщо чесно, я б все одно не хотів жити в такій страшній квартирі після всього, що там сталося.

Тоді міські газети писали, що всього за період зі 1981 по 1989 роки від радіації в будинку №7 померло шестеро людей, причому четверо з них були неповнолітніми.

“Ті, хто ностальгує за СРСР сьогодні, люблять згадувати дешеву ковбасу і морозиво, але чомусь не люблять згадувати такі історії”, – резюмує Казанський.

Нагадаємо, як раніше писала Politeka, сьогодні, 26 квітня, рівно 32 роки тому на Чорнобильській атомній станції стався вибух, який став однією з найстрашніших катастроф в історії людства.