Мистецтвознавець, фольклорист Мілена Чорна у коментарі УНН розповіла про те, чому монумент «Батьківщина-Мати» хоч і є твором радянської доби, але не уособлює радянське мистецтво.

За словами мистецтвознавиці, скульптура «Батьківщина-Мати» не подібна на жодну радянську скульптуру. Монумент має праобраз Оранти.

«Оранта – захисниця. У Софії Київській – мозаїка Оранта. Мені здається, тут є пряма аналогія, бо і щит (захисна) і там Оранта, і Покрова, Козацька Покрова теж інколи буває в такій позі. (…) Вона є твором радянської доби, але вона не є уособленням радянського мистецтва. Тому що нехарактерна постава, нехарактерне вбрання. Усі «работницы и крестьянки», вибачте, або в робочих сарафанах, або в маєчках і спідничках. А тут – грецький хітон, знову ж таки, відсилка до античного мистецтва, відсилка до українського давнього мистецтва. І образ загалом. Мені здається, що обличчя у неї – не те, що вважалося стандартною, радянською, красивою жінкою», - пояснила мистецтвознавець.

Мілена Чорна також розповіла, що встановлення монументу у Києві мав реалізовувати Євген Вучетич – співавтор монументу «Родина-Мать, зовет!» в російському волгограді.

«Проєкт був – просто стела, і з цієї стели стирчали плечі, руки і така дещо спотворена голова, а вся стела мала бути укладена барельєфами, такими плитками з сюжетами з історії комуністичної партії, і все це мало бути позолочене і набагато вище», - розповіла Чорна.

Та Вучетич помер, не реалізувавши цей проект. І тоді за реалізацію взявся Василь Бородай. Мілена Чорна зауважує, що навіть в умовах радянського часу, Бородай мав проукраїнські погляди. Та наводить цікавий факт – Бородай та Вучетич були представниками одного покоління та походили з одного міста – теперішнього Дніпра. Але формувалися у відмінних середовищах та врешті мали різні погляди на мистецтво.

«Бородай зробив максимум з того, це з мистецтвознавчої точки, щоб олюднити цю скульптуру. Він ліпив її зі своєї колеги (тут ідеться про скульпторку Галину Кальченко, однак щодо особи жінки, яка стала прообразом для монументу, є різні версії – ред.). Є легенди, що він був у неї закоханий, та це приватне. Але те, що вона була прекрасною талановитою скульпторкою, вона, до речі, зробила пам’ятник Лесі Українці, тут, у Києві, у музеї Лесі Українки. Вона дуже молодою померла, і він у пам'ять про свою колегу втілив її обличчя на цьому пам’ятнику», - вважає Чорна.

Мистецтвознавиця вважає, що заміна гербу радянської доби є важливим та нагальним рішенням.

«Є речі нематеріальні, які важать не менше. І знак тризубу, знак княжої влади, над Дніпром, він мусить бути!» - додала Чорна.